Середа, 17.07.2019
Професійно-технічне училище №74       
НАВІГАЦІЯ
Статистика

     Йшла остання зима війни. Україна вже звільнилась від німецьких загарбників. Ледь відгриміли і стихли над їх просторами артилерійські канонади, ще осипався попіл, зі спалених будинків, а вже земля, безжально знівечена і рясно всіяна гільзами відстріляних патронів, немовби заніміла в тузі, очікуючи інших, більш звичних для неї посівів і людських рук, працьовитих, завзятих, які б змогли обробити її, прикрасити золотистими, безкрайніми ланами пшениці і вчасно зібрати все це, щоб нагодувати нарешті голодну і обдерту країну.
Саме тоді, в грудневі дні 1944 року, і була створена на Васильківіщині обласна школа механізації (нині ПТУ № 74). Вона з’явилась тієї миті, коли в радгосп «Авангард» прибув її перший директор, вірніше виконуючий його обов’язки, Леонід Григорович Шульга. Протягом січня 1945 року були набрані перші групи — трактористів, комбайнерів та водіїв, загальною кількістю 76 чоловік. Це були звичайні сільські хлопці, діти і молодші брати зодягнених в сірі шинелі воїнів, що винесли на своїх натруджених плечах весь тягар жахливої війни, а нині гинули десь на полях Європи. Цим хлопцям вже не прийдеться воювати, але на їх долю випали не набагато легші випробування — перші післявоєнні роки.
Перших учнів школи механізації так і називали, як слухачів військових училищ. — курсантами. Розпорядок робочого дня був надзвичайно жорстким: учні вставали о шостій годині тридцять хвилин, зранку займались фізичною зарядкою, а потім починались практичні заняття, що проходили з. 8-ї до 15-ї години, з перервою на обід. З 15-ї до 23-ї години курсанти відвідували теоретичні заняття і о 23-й годині 10 хвилин лягали спати. Хлопці повинні були без запізнень з’являтись в учбові класи, на практичні заняття в їдальню. В одному із наказів директора школи говориться про те, що курсанти, які не з’явились своєчасно в їдальню, «харчування позбавляються».
     Перших викладачів та інструкторів в школі було небагато — всього 6 чоловік. їх заробітна плата дорівнювала 600 — 420 карбованців в місяць. Викладачі повинні були навчити учнів спецдисциплінам, проводили з ними практичні заняття, чергували в гуртожитку та по території школи під час вихідних і святкових днів. Було своє підсобне господарство: на полях вирощувались зернові, кукурудза і соняшник, городина та баштанні культури. Курсанти працювали також на фермі, доглядаючи велику рогату худобу і свиней. Майже, вся вирощена продукція, здавалась державі і лише невеличка її частина залишалась в школі.
Працювати доводилось дуже тяжко, особливо під час сівби і жнив: робочий день тоді сягав дванадцяти і більше годин. На роботи «мобілізовувались» (саме це слово найчастіше вживається в наказах тієї пори) всі співробітники і курсанти школи, а також домогосподарки. У вересні 1947 року директор школи І. П. Косарєв видає наказ, у якому зобов’язує своїх підлеглих «використовувати для роботи на полях навіть місячні ночі і організовувати нічні роботи на тих ділянках посівів, Де це можливо».
Весною 1947 року, у зв’язку з «труднощами в постачанні продуктів» (і це в учбовому закладі, яке саме вирощувало їх!) раціон харчування курсантів школи зменшується. На одного курсанта в день виділялось по 40 грамів крупи або макаронів, по 70 — макухи, по 200 — столового буряка, по 45 — муки, по 200 — помідорів, по 20 грамів олії... Як бачимо раціон не багатий, особливо, як* що врахувати, що розра хований він. був на людину, яка повинна була вчитись і працювати протягом довгого робочого дня. І ТОМУ немає нічого дивного, що серед курсантів почастішали випадки крадіжок. Хлопців ловили виключали зі школи і передавали слідчим органам. Один із таких випадків коли курсанти були затримані «на гарячому» на радгоспному полі, згадується в архівних документах того часу. Гурт з чотирьох чоловік вкрав три кілограми...
Час був непростий. За невихід або невеличке запізнення на роботу на «порушників» оформлялись документи в слідчі органи. Навіть в такому глухому закутку України, як свідчать архівні документи, знайшлися «вороги держави».
     І все ж, усупереч всьому, обласна школа механізації жила і працювала. Через три роки після відкриття сталась подія, яка різко змінила весь уклад життя викладачів та курсантів. У вересні 1947-го її було переведено у хутір Шев’якіне. Спочатку відправили техніку, потім худобу, відділи і врешті
— людей. Розмістилися в будинках, зведених ще до війни. Квартири були тісними. А учнів взагалі ніде було поселяти, тому вони влаштовувались на квартирах у Васильківці і в Павлівці. А для наступного їх проживання почалося будівництво гуртожитку. Для відбирання нових кандидатів на курси викладачі були направлені в різні радгоспи — «Васильківський», «Петровський», «Дніпропетровський», «Зоря комунізму», «Комунар» та "Саурський". В кінці листопада набрали групи трактористів і комбайнерів кількістю 102 чоловіка. Заняття були прискорені. Вже через чотири місяці. стався випуск курсантів.
На кінець 40-х років в Шев’якіному був збудований гуртожиток для курсантів (тепер тут знаходиться спортивний комплекс). Закінчили будівництво нового учбового корпусу, який служить і донині. У виробничих приміщеннях і житлових будинках провели електроосвітлення, обладнали всім необхідним майстерні і класи. Школа поповнювалась учнями, які після її закінчення йшли працювати в сільське господарство, поступово змінюючи своїх батьків.
Ці п’ять перших післявоєнних років у житті школи були справді поворотними. Сьогодні училище — сучасний навчальний заклад з хорошою оснащеністю, кваліфікованими кадрами, належними побутовими умовами. Все це сприяє ефективному навчанню, підготовці знаючих свою справу кадрів.
За рейтингом Міністерства освіти та науки України у 2008 році училище увійшло в число 100 кращих ПТНЗ України

 

ІНШІ САЙТИ
facebook професійно-технічного училища №74

Методичний сайт професійно-технічного училища №74

Шевякино 
Copyright MyCorp © 2019